|
Данный рассказ принадлежит гражданину непризнанной Новороссийской Республики, ученику 11 класса средней школы г. Салтычихинска. Рассказ был послан на общегосударственный конкурс «Русский мир: связь времён» и занял на нём второе место. Интересно, что в Новороссийской Республике украинский язык был переведён на русскую азбуку сразу же после провозглашения ей независимости.
Оригинальный текст:
В рит тай в жыпий
Тарас прокинувси зрану — цяк зрану, що ранкови сутинки вще й не думковалы заспочинацця. Вин швидко одягнувся тай вырушив з хутира ву-на зализошляхну зупинку чоп зусрящувать свойих синив — старшого, Ондрия, тай молодшого, Астапа. Вони, нарешти, прийихалы на килька весняних тыжнив до свойного батьки чоп видпочити. Чэрез пидступи доли батько не маэ що иснував иснуючий що бачив синами, тай сини — батьком вже бильше двох рокив.
Зализошляхний визок прийшов дочасу. Батько радисно обийняв синив тай сказав вим:
— А чи булы ви у Сичи? Ви думкуэте, що ви вже дорослы тай гарны хлопци — але чи булы ви ву Сичи? Не булы? Тоды яки ж ви козаки? Ни, вам неодминно трэба пробувати у Сичи тай понюхати пороху! Якщо не пийдите туды, ув Сичь, то я вим — не батько тай ви — не сини мине!
— Пидэмо, батько, ву Сичь! Коды хочуваеш? — сказав Астап.
Ондрий мовчазно кивнув головую на слова Астапа.
— Иншого я й ни чокав вот синив моих! — сказав старий козак Тарас тай вони вырушили взад додому. Шлях вих пролягав чэрез поля тай гайи.
Йдучи разом з батькой, Астап взгадав, що точно цякож йшов з ним кодысь давным-давно вще в детинстви. Тильки тоды було лито. По-над полем тай по-над шляхим летали бабки тай залупивки… Згадамши цю картину з минулого, Астап запитав:
— Батько! А чому залупивки проназываюцця залупивками? Я думковав про цэ з детинства, але цяк и ненаважився никого запитати…
— Бо, сынку, — видповив Тарас, — вони вылуплююцця з кокону тай при цьому залупують його — тобто, розкривають, скидають з сэбе, вылазять з нього!
— Як просто! — здивувався Астап.
Дале усе йшли в мовчанне. Тишу порушив лише одного разу пролетив ввыси гвинтокрил.
Незабаром Тараз з синами прийшов до хаты. Вони булы голодни, але дружина Тараса усё вще готувала йжу. Робити було ничого.
Дык що, хлопци, — ув Сичь?! — запитав Тарас. — Йах, у Сичь! А для цього влаштую-ка я вам перевирку! Адже хтозна — може бути, хто-небудь з вас — пыдир?
— Яку перевирку? — запитав Астап. — Самоперевирку? На те, що ны снилося тай сницця — красивы дивчата оле голэньки хлопчыки?
— Ни, не цю! — видповив Тарас. — Я влаштую вам ныйну, козацьку, самоперевирку! Стару козацьку взабаву тай употеху, що зувэцця «В рит тай в жыпий». Тоды подивимося — яки вы козаки тай чи гидни вы справ свойних баткив тай дидив.
— Батько! А чому цяк дивно назвали цю взабаву — «В рит тай в жыпий»? — запитав Ондрий.
— Тому, сынку, що при цэй взабаве зыркують трахувачны малюванопливки, в яких чоловики чоловиков тогось… ну, тогось… в рит тай в жыпий! — була батькивська видповидь.
Тарас задумався на кильки сэкунд тай продовжив, звертаючись к Астапу:
— А прынеси-ка мени, сынку, ти два зыростричкокороба, що стоять у мени ув книжковой шафи по-за святей Библиэю! Ось мы и подивимося — не завився чи сред ны пыдир тай хто вин йэ цякий?
Тарас прынис из сусидньой кимнати зализопривабливну звукобачню тай пидключив йу до дальнозырка. Тим часом Астап прынис два зыростричкокороба.
— Батько! Не буду я дивитись на ци малюванопливки! — мовив Ондрий. — Грих! Сьогодни — Прощена недиля пэред Великим постом!
— Вох, не до добра, сынку, ти цяк говориш, выставляючи себе благочестивым! Чуэ батькивськэ серцэ! Не ти чи на минулей увстричи говорив мини, що на другому курси унивэрситету зразумив, що Бога немае? Вох, не до добра цэ…
Тарас знову задумавси на короткий час, похитав головою, перехрестивси, вставив зыростричкокороб в зализопривабливну звукобачню тай сказав:
— Чи дик твий, сынку, виздраченицця вид тих зракив, що ти цяк боисся тай страхуваисся визлупляти зэнки во цяковое? Чи взэрэчицця, сынку, цюцюр твий козацький ву-на жыпий чоловика, тай на його сраку? Сынку! Невжэ боисси цього? Вид чого ж? Вид того, що ты пыдир арть? Зэнь не козак ти! Тай ни син ти мине! Бо пыдир! Тай не мисцэ пыдирам на козацькой земли! Бачь, сынку, — чи це цяко — сам вбью тоби!
Тай Тарас з собинными синами почав дывитися пыдирной малюванопливке.
Чэрез дэкилька хвылин Астап сказав:
— Батько, тьху! Яка гидота! Як цьому можно дывитися?
— Воистину, сынку! Це цяк и йэ — гидота! Тьху! — видповив Тарас.
Минуло хвылин дьэсяць тай Астап знову сказав:
— Батько! Нудить мине вот цьэй малюванопливки! Вимкни!
— Добре, це добре! Добрий, гарний хлопець! Да тильки який же ти гарний козак, якщо нэ можэш соби пересюловати тай бачить цяки малюванопливки хоча б годыну або дви?
Ондрий же ничього не говорив.
Чэрез пив годыны Астап випадково глянув ву-на Ондрия, пришов ву невымовно здивуванне, тай вигикнув:
— Пыдир, батько! Брит мий рыдний — пыдир!
Тарас побачив на цюцюр Ондрия тай батькивски зэнки його у жахливем гниви тай страхотней люти сплэндарнулы смертней загрозой.
— Ось, я тоби, пыдира, породив, та йаж тоби, сабаку, и вбью! — взорав, допрыдя до выступлення, Тарас. — Ось, я тоби, турчин, жыд ты та лях трыклятий, я, батько твий ридний, цэй дэсницей батькивськай тоби, гадюку, сам пропэру дрючком у сам-сирцэ! Та ни бувати письковату злыдню та прэвертэнецю на святей козацькой земли, тай ни чинить йому шаму нашэму глорьну козацьку родиву!
Тарас мав що зняв из-со стины хантэрно ружжо тай впалив кулю ву промежтитье Ондрия; и ця куля, прошпандоримши, увпэрлась йому у сам-сирцэ тай розвэрнула йо. Ондрий гепнувся на пил не мая дыхування тай позаливси укровью.
Як соктьску падаль витягнув Тарас корпець свого сыну з хаты ву-на двир.
— Астап! — мовив Тарас. — Сходимо ув пост ву Пачаив, замолимо грих. А описля Паски — у Сичь!
— Батько! Шкода брита! — сказав Астап.
— А чоп з ным було, колы Сичева Беспека казувала б йому, сабаке, цю пирнуху по шысть, по осмь годын, а той цилодобово биз роздыху на проссачь-просрачь?! Казувала б як мине ув молодисти, коды усе думковалы що я амь англиський шпигун! — мовив старий Тарас тай вдобавив: — Не втаицця шыло ву мэшке, и шляхтыч латынський не пидзакровицця просредьмеж козакив з их святей вирой! О тож и пыдир не сховаицця просредьмеж гарних хлопцив!
— А взаправду — чоп з ным було, батько? — спросив Астап.
— Чоп було? — перепитав Тарас. — Сичева Беспека виддала б його усим гарним хлопцям-сичовикам для взабавы тай употехи. Тай вони трахувалы б його, не зупиняючися, в рит тай в жыпий и вдень, и вночи поки вин би не помэр. Цяка вже изь ця стара козацька употеха тай взабава! Цяк збэрегають себе козаки вид проникнення до сэбе пыдирив тай цяк винищують их!
Тарас ще раз оглянув корпець Ондрия, плюнув на нього тай сказав:
— Ах ты ж! В рит тай в жыпий! Бисов сын… В рит тай в жыпий! Будь проклятий дэнь зароджування твого, бо в той час не було у мени гумова нацюцюрника!
Помовчаши трохи тай похитавши головую, Тарас продовжив:
— Залупить б, його, сабаку, як цапа тай повесувати його шкиру со свинячим його рылом на синце, ву-на видном мисци заради вназидування усим гарним хлопцям!
Нарэшти, дружина Тараса наготувала стравы для трапезы тай вин разом з Остапим сив за стил. А писля трапезы Тарас лиг на вукушэтку видпочити.
Тарас возлягав на вукушэтки тай взгадував битви колышних рокив. Ось, вин з сичовиками штурмуэ Кыив. Вин, молодий полковник, видрядив Мыколу Пидтерисраку тай Апанаса Рыло, собинних глорьных бойових товарщиней, да на дротохиде забэруцця на девьятиповерхивку з кулемётим тай снайпэрувачными гвинтивками, чоп влаштуваты сподивайку ворогам. А потим загин, гурт його захопив мол на околици миста тай влаштував там прывал тай обид; тай уси бийцы почалы мрияти як вони захоплять Львив, Варшаву, Бэрлинь, Парыж тай Лондынь. Але пидлый ворог не дремав; як буйний витир вломився вин в будивлю тай напав на загин Тарасу. Жорстока була битва. Ось, пав ву-за мьясним прилавким Голожопко, цяк и не встигнувши дойисти гарний шмат сала; ось, ву чайному виддили застогнав, поранений у груди, Нессывкорыто… А поруч з Тарасим перебинтовував обвислю позапрокривавлэну руку боэць з дюже смехливей фамылиэй Стрелков. Але Тарас не здававси. Вин продовжував командувати боэм.
Йах! Багато зэнь отримав ворог! Але вжэ немаэ в живих Попэрдэлки, вже пав Разбзда тай на мэртвим корпеце Овсия Насэрикруга вже корчицця в агонии Дмитро Задэрикоза… Оле! Тай Забадайкомар пав, дюже гарний хлопець! Час видступати. Тарас вмило вывив свий загин су-из молу тай начав видхождэнне. Ворог разпогнавси ву-за ним. Тай отут з даху будынки выстрэлувалы снайпэри тай вразыли офэцирив. А потим заробив кулемёт. Не пидвели полковника Тараса Мыкола Пидтерисрака тай Апанас Рыло! Хитристь вдалася. Зэнь Тарас разгорнув свий видступующ загин тай повив його у отаку; вин напав на пришового ву замешанне ворога тай поразгромив його…
Тарас повертинувся на хвилину з цукерних спогадив тай потим, продовжувамши возлягаты на вукушэтки, звив вгору руку тай мовив Астапу:
— У Сичь! У Сичь! Тремтися, ворог! Бо вще нэ вупородылась тай не вупородыцця цяка ворожья сыла та цяка бисова рать, чоп взмогла возтворыты пэремогу руской сили! Прокохайтя ж ны у сраку!
|
Вход
Регистрация
FAQ
Поиск
